Які перспективи Європейського валютного союзу і чому, коли інші країни вимагали розпочати введення в обіг євро, Британія так не хотіла брати в цьому участь? Можливо, найкращий спосіб розібратися в цьому – це проаналізувати уроки історії та зрозуміти, чим британський досвід відрізняється від досвіду більшості інших країн Європи, оскільки, добре чи погано, минуле нації неминуче впливає на її ставлення до сьогодення та майбутнього.
Довга історія фунта стерлінгів
У той час як Франція мала єдину національну валюту протягом короткого періоду під час правління Піпіна та Карла Великого, Англія безперервно користувалася відносно стабільною єдиною національною валютою понад 900 років, а походження фунта стерлінгів сягає ще далі.
Вторгнення вікінгів і необхідність сплачувати данегельд або платити за оборону спричинили величезне збільшення виробництва монет в Англії. За часів правління короля Ательстана працювало не менше 30 монетних дворів, і для того, щоб тримати їх під контролем, у 928 році був прийнятий Статут Грейтлі, в якому вказувалося, що в Англії має бути лише один вид грошей або валюти, і з того часу існує тільки один. Це було за багато століть до того, як почалася історія валют, які зараз використовуються в інших великих європейських країнах.
«...Англія стала першою з великих країн Європи, яка отримала єдину національну валюту в післяримські часи. Однак через нові вторгнення данців безперебійне впровадження цього принципу було відкладено аж до 1066 року. Але навіть при цьому національна валюта Англії випереджала національну валюту Франції більш ніж на 600 років, а Німеччини та Італії — майже на 900 років. Можливо, це і є причиною інстинктивного небажання Великобританії прийняти єдину європейську валюту сьогодні».
Це цитата зі сторінки 134-135 4-го видання (або стор. 130 попереднього видання) книги Гліна Девіса, яка використана як джерело інформації в цьому есе.
Девіс, Глін. Девіс, Глін.” Історія грошей” 4 вид., вивірене Дунканом Коннорсом, Кардіфф: University of Wales Press, 2016. 808 с. EAN/ISBN 9781783163090 (м’яка обкладинка).
Як пояснює автор на сторінці 462 (стор. 444 у 3-му виданні):
«Більшості європейських країн, великих чи малих, неодноразово доводилося вносити зміни, які різко змінили їхні внутрішні валюти... Однак фунт як розрахункову одиницю ніколи не доводилося замінювати на «новий фунт» чи будь-яку іншу назву за 1300 років, на відміну від французького франка або різних німецьких валют, таких як рейхсмарка, рентна марка, ост марка та німецька марка, якщо згадати лише деякі з більш сучасних змін».
Фунт стерлінгів як міжнародна валюта
«Друга основна відмінність між стерлінговими та континентальними валютами випливає з того факту, що фунт був головним у міжнародній торгівлі протягом двохсот років, але залишався (за винятком Скандинавії та Португалії) відносно неважливим у внутрішньоєвропейській торгівлі».
На сторінці 463 (стор. 445 3-го видання) автор продовжує:
«Протягом тривалої ери переваги фунтів в основному саме інші країни повинні були адаптувати свої валютні механізми, щоб вони відповідали стерлінгу. З 1945 по 1972 рік Великобританія, як і інші країни, повинна була пристосувати свою валюту до вимог долара. З того часу, коли Британія із запізненням вступила до ЄЕС 1 січня 1973 р., їй також довелося зазнати важкого переходу, пов’язаного з адаптацією фунтів стерлінгів до валютних угод її партнерів з ЄЕС, зміною у ставленні, яка була більшою, ніж та, що вимагалася від його інших учасників».
Історія попередніх європейських валютних союзів
«Континентальні європейці вже давно звикли до валютних союзів: для Британії до 1990 року вони були або непотрібними, або периферійними. Таким чином, у 1861 році за ініціативою Франції був утворений Латинський валютний союз, до складу якого входили Франція, Італія, Бельгія, Швейцарія та Греція.Основні золоті та срібні монети кожної країни були законним платіжним засобом і поширювалися по всьому Союзу, хоча допоміжні монети-символи були законними лише в їхній власній країні. Союз проіснував до 1920-х років, аж поки напруга воєн і чимраз більші відмінності між ціною золота і срібла не спричинили його поступовий занепад. Досить подібна картина спостерігалася у Скандинавському валютному союзі, утвореному в 1870-х роках, аж поки під подібним тиском він не був фактично розпущений Швецією в 1924 році. Безумовно найуспішнішим з усіх таких союзів був німецький митний союз 1834 року. Він охоплював набагато більше, ніж просто валюту. Згідно з ним окремі валюти, ваги та міри раніше незалежних німецьких держав поступово об’єднувалися, що призвело до об’єднання Німеччини в 1871 році, коли головним прусським банком став Рейхсбанк». (Стор. 463 (або 445 у 3-му виданні)).
Руйнування та реформування європейських валют
На сторінках 464 (або 445 і 446 у першому виданні) Глін Девіс пише:
«Під час і відразу після ... [Другої світової війни] майже кожна країна європейського континенту зазнала руйнування та реформування своїх валют. Німеччина реформувала свою валюту в 1948 році (на чому базувався її подальший успіх), зазнавши двох гіперінфляцій через покоління. Країни, раніше окуповані Німеччиною, від Франції до Норвегії, позбулися своєї інфляції воєнного часу за допомогою валютних реформ за одну ніч, у результаті яких їх грубо роздуті валюти воєнного часу були зменшені до сотні або більше, створивши тим самим не лише основу для надійної нової валюти, але також караючи колаборантів, спекулянтів, неплатників податків і подібних негідних власників роздутих грошових балансів. В той самий час це було найвеличнішим і найдосконалішим прикладом ефективності кількісної теорії грошей, яка була застосована негайно і найнезвичайніше, а саме шляхом зниження цін. Таким чином, на відміну від британських, більшість континентальних сімей або їхніх батьків особисто пережили кардинальну валютну реформу, після якої наступило безпрецедентне зростання їхнього рівня життя. Для них ЄВС був лише черговим логічним кроком, а не стрибком у темряву, як здавалося значній частині британської думки, особливо серед старшого більш впливового покоління».
Сила німецької марки
Новітня історія їхньої країни також пояснює, чому німці надають такого значення підтримуванню міцної валюти.
«Оскільки німці протягом двох періодів за живої пам’яті зазнавали руйнівних економічних, соціальних і політичних наслідків, які виникли внаслідок повного розпаду їхньої грошової системи, люди загалом стали дуже чутливими до небезпеки інфляції й тому погодилися, не з ухиленням чи небажанням, а з готовністю співпрацювати, прийняти правила, встановлені їхнім центральним банком для забезпечення стабільності валюти». (стор. 604 (або стор. 567 у 3-му вид.)).
Довгострокові зміни валют
З перевагою Британії в індустріальній революції, розвитком банківської справи, перемогою над її наймогутнішим суперником у наполеонівських війнах і поширенням Британської імперії протягом 19 століття фунт стерлінгів став найважливішою валютою світу. Інші країни із запізненням наслідували британський приклад базування своєї валюти на золоті, а не на сріблі чи на обох металах, роблячи золотий стандарт міжнародним. Глобалізація — це не сучасне явище, а те, що має сильні паралелі з ситуацією, що склалася в розпал вікторіанської епохи.
З початком Першої світової війни Британія була вимушена відмовитися від золотого стандарту, і спроба повернутися до нього в 1925 році мала катастрофічні наслідки для економіки. Незважаючи на перемогу, війна значно послабила могутність і вплив Великобританії, але Сполучені Штати, які постраждали набагато сильніше, ніж Британія, яка сама значно постраждала від Великої депресії 1930-х років, не були готові зайняти її місце. Наприкінці Другої світової війни Великобританія та, зокрема, Кейнс, допомогли сформувати інститути світової економіки, як було домовлено в Бреттон-Вудсі, але оскільки Сполучені Штати на той час були безсумнівно найбагатшою та наймогутнішою державою світу, Американський долар став стрижнем фінансової системи. Інші валюти, у тому числі фунт стерлінгів, фіксували свою вартість стосовно долара США, вартість якого була фіксована в золоті. Більшість країн світу за два десятиліття пережили стрімке економічне зростання, яке різко контрастувало з ситуацією міжвоєнного періоду.
Розпад Бреттон-Вудської системи в 1971 році, відмова від золотого стандарту і період відносно високої інфляції та уповільнення економічного зростання протягом 70-х і 80-х років не підірвали перевагу долара, і США увійшли в нове тисячоліття в положенні, мабуть, безпрецедентної сили. Однак початок нового тисячоліття також ознаменував народження валюти, яка, можливо, може кинути виклик глобальній перевазі долара США.
У короткостроковій перспективі євро є набагато більш значущим викликом для Британії, яка не захотіла брати участь у його народженні. Чи слід відмовитися від фунта стерлінгів та переваг можливості проведення монетарної політики, заснованої на британських інтересах, заради того, щоб бути частиною набагато ширшої валютної зони?
Якщо євро буде успішним, це може означати кінець фунта стерлінгів, валюти з тисячолітньою безперервною історією. Але спочатку євро доведеться пережити свої власні випробування...
Дивіться «Психологія ризику, спекуляцій та шахрайства», текст промови письменниці та колишнього банкіра Лінди Девіс, щоб отримати один погляд на виклики євро.
Перейдіть за іншими посиланнями на джерела інформації про євро.
Was this article helpful?
73 readers found this helpful
